Розуміння залишкового дисбалансу

1. Визначення: Що таке залишковий дисбаланс?

Залишковий дисбаланс це сума дисбаланс що залишається в ротор після того, як балансування процес завершено. Це дисбаланс, який існує в межах заданого допуску балансування.

Важливо розуміти, що досягнення ідеального балансу (нульового дисбалансу) практично неможливе та економічно недоцільне. Мета балансування полягає не в повному усуненні дисбалансу, а в його зменшенні до рівня, коли вібрація, яку він викликає, більше не завдає шкоди машині під час роботи. Ця прийнятна величина, що залишилася, є залишковим дисбалансом.

2. Балансування допуску та залишкового дисбалансу

Величина допустимого залишкового дисбалансу визначається балансування допускуЦей допуск – це конкретне, розраховане значення, яке визначає, який дисбаланс є прийнятним для конкретного ротора в конкретному застосуванні.

Найбільш широко використовуваним стандартом для визначення цього допуску є ISO 1940-1 (тепер частина серії ISO 21940). У цьому стандарті використовуються Оцінки якості балансу (G-оцінки), такі як G6.3, G2.5 та G1.0, для класифікації вимог до балансування для різних типів машин.

• Нижче число класу G означає менший допуск і, отже, нижчий допустимий залишковий дисбаланс.
• Розрахунок питомого допуску (у грам-міліметрах або грам-дюймах) залежить від класу міцності G та робочої швидкості ротора.

Як тільки оператор балансування зменшить дисбаланс ротора до рівня, що знаходиться в межах цього розрахованого допуску, робота вважається завершеною. Дисбаланс, що «залишився», є залишковим дисбалансом.

3. Чому існує залишковий дисбаланс?

Кілька факторів сприяють наявності залишкового дисбалансу:

• Чутливість балансувального верстата: Кожен балансувальний верстат має обмеження на найменшу величину дисбалансу, яку він може точно виміряти.
• Помилки інструментів: Недосконалості оправок або інструментів, що використовуються для кріплення ротора на балансувальному верстаті, можуть призвести до невеликих похибок.
• Зміни монтажу: Компоненти можуть дещо зміщуватися під час складання машини після балансування (наприклад, шпонки, муфти).
• Операційні зміни: Ротори можуть зазнавати змін під час роботи через теплове розширення, знос або накопичення відкладень, що може змінити початковий збалансований стан.
• Практичність: Погоня за останніми кількома міліграмами дисбалансу дає зменшення прибутку та часто не є економічно ефективною.

4. Вимірювання та перевірка залишкового дисбалансу

Під час процесу балансування балансувальна машина вимірює початковий дисбаланс. Потім оператор додає або видаляє коригувальні вантажі та повторно вимірює. Цей ітераційний процес триває доти, доки машина не покаже, що виміряний дисбаланс нижче цільового значення допуску.

У гарному звіті про балансування завжди буде зазначено початковий дисбаланс та кінцевий залишковий дисбаланс, що демонструє відповідність ротора необхідному класу якості. Наприклад, у звіті може бути зазначено: «Кінцевий залишковий дисбаланс становить 0,5 г-мм у лівій площині та 0,8 г-мм у правій площині, що знаходиться в межах заданого допуску G2.5 для цього ротора».

← Назад до головного індексу